ЯКЩО МАЄШ КРИЛА, ТИ ПОЛЕТИШ

- Ти хочеш вірити?

 

- Справа вже не в бажанні. Просто більше не можу.

 

- А як же мрії? Адже вони не збуваються без віри.

 

- Ні, мабуть.

 

- Але ж у тебе так багато їх! Ти хочеш, щоб вони стали реальністю?

 

-Хочу, звичайно.

 

-Тоді перестань сумувати за минулим. Його все одно вже не повернути.

 

-Воно не хоче повертатися! Воно могло б, але не бажає. І від цього мені так погано.

 

-Я знаю, що безглуздо говорити «Все на краще». Від цього зараз не полегшає.

 

-А Чого ж тоді стане?

 

-Думаю, тільки від любові та віри в неї. Полюби життя таким, яким воно постало перед тобою. Перестань згадувати.

 

-Я намагаюся. Але мені погано і боляче й досі.

 

-Ти – Людина. Почуття неминучі.

 

-А ще мені страшно. Я вперше в житті не знаю, куди йти і навіщо. Я маю плани на майбутнє. Але я навіть не уявляю, як їх здійснити.

 

-Всьому свій час. Просто не відступай і йди дорогою, якою велить серце.

 

-А що це за шлях? Як його знайти?

 

-Справжня дорога сама відкривається. Але для цього потрібна віра. Віддай свої мрії божественному. Тому, що більше всесвіту, Тому, що поза нею і править нею. Вищому.

 

-Ти так і робиш?

 

-Так. Я йду безпосередньо, а не в обхід.

 

-Я вірю тобі. Але більше немає сил вірити у дива.